«200-рiччя вiд дня народження Т. Г. Шевченка, видатного  українського  поета, письменника, художника, громадського дiяча, фiлософа, етнографа, iсторика »

Мета: виховувати в учнів любов і шану до геніального сина України, розвивати інтерес до життя і творчості народного поета.

Наочне оформлення: мультитмедiйна презентацiя

Музичне оформлення: записи пісень на слова Т.Шевченка: " Б’ють пороги", "Орле сизий",

Обладнання: комп’ютер, телевiзор

Епіграф "Немає в світі поета,

 який стільки важив би в житті

 свого народу, як Шевченко".

 М. Рильський

Хід уроку:

Учитель: Сьогодні наш перший урок ми присвячуємо життєвому і творчому шляху Т.Г.Шевченка, великого українського поета.

Митець прожив коротке і вкрай важке життя. Із своїх 47-и років він 24 роки був кріпаком, 17 років – невольником у засланнях, під наглядом жандармів і тільки 10 років – вільною людиною.

І в цих несприятливих умовах Тарас створив свій безсмертний “Кобзар”, написав декілька томів прозових і драматичних творів, став Академіком Академії мистецтв. З його мистецької спадщини збереглося 835 творів живопису і графіки. Є дані про 270 втрачених і досі не знайдених мистецьких творів.

" Життєвий шлях"

Учитель: Життя нашого поета таке дивне, що слухаючи про нього, можна було б сказати, що це легенда.

Мені хотілося б розпочати розповідь про поета, як починаються казки.

За широкими морями, за лісами дрімучими був колись веселий край, розкішний і багатий, заневолений двома неволями. Одна неволя – панська, а друга – царська. І жили там рабами в тяжкій чужій роботі заворожені в неволю люди. Світ їм було зав’язано, говорити – заказано, ходили німі.

Україна... В одному вже тільки цьому слові бринить ціла музика смутку і жалю... Україна – країна смутку і краси, країна, де найбільше люблять волю і найменше мають її, країна гарячої любові до народу і чорної йому зради, довгої, вікової, героїчної боротьби за волю, в результаті якої – велетенське кладовище і високі могили в степу, руїна та прекрасна на весь світ пісня...

Україна – це тихі води і ясні зорі, зелені сади, білі хати, лани золотої пшениці. Україна – це марні, обшарпані, голодні люди. Поема жалю і смутку... краси і недолі.

− Отже, одна з найсмутніших сторінок у цій поемі належать легендарному поетові казкового краю; великому борцеві за волю свого краю, свого люду.

1 учень: Т.Г. Шевченко народився 9 березня 1814 р. в с. Моринцях Звенигородського повіту Київського повіту Київської губернії (нині Черкаська область).Батько – Григорій Іванович (1781-1825) – родом з Кирилівки; мати – Катерина Якимівна Бойко (1783-1823) – з Моринців. Обоє були кріпаками пана Енгельгардта.

Учитель: Хто такі кріпаки? (Вiдповiдають учні).

2 учень:  Перші роки після одруження молоді Шевченки жили в с. Кирилівці в хаті діда Івана (1742-1849). Тут народилася старша сестра Тараса, його ніжна нянька Катерина. Родина Шевченків була велика. Тут народилася Марія, але через два роки померла.

Учитель: Може, хтось знає, з скількох чоловік складалася сім'я Шевченків?

3 учень: В хаті діда Івана жило тринадцятеро душ.

У 1810 році сім'я переїжджає у Моринці. Тут народився старший брат Тараса – Микита (1811-70-ті рр.). Потім народився Тарас.

У старій хатині,

 В кріпака колись,

В тихий день весняний

 Хлопчик народивсь.

У тяжкій неволі ріс малий Тарас,

 Він не вчився в школі, Він ягнята пас.

Грицько Бойко

4 учень: Наприкінці 1815 року Шевченки змушені були повернутися до Кирилівки в хату діда Івана. Згодом вони купили хату у селянина Тетерюка і там оселилися. У хаті народилися Ярина, Марія, Йосип.

Знесилені тяжкою працею на панщині, кріпаки вмирали рано. 20 серпня 1823 році, коли Тарасові було 9 років, померла його мати.

Лишившись з малими дітьми (Катерина вже вийшла заміж), батько змушений був одружитися вдруге. Він взяв удову Оксану Терещенко, в якої було своїх троє дітей. Незабаром, коли Тарасові ледве сповнилося 11 років, 21 березня 1825 року помер батько.

Тяжкою тоді була доля сиріт. Тому такими безрадісними були спогади поета про своє дитинство.

Учені читають вірші "Мені тринадцятий минало", "І золотої й дорогої".

5 учень: Деякий час Тарас служив у священика Григорія Кошиці, жив у брата Микити, допомагаючи йому господарювати. З раннього дитинства у Тараса особливо була помітна пристрасть до малювання: де тільки можна було: на стінах, дверях, воротах, Шевченко постійно малював вугіллям або крейдою. Нарешті він зробив останню спробу знайти вчителю малювання в околишніх селах. Тарас пішов у село Хлипнівка, до відомого в околиці маляра. Прожив він там два тижні. Маляр упевнився, що в його учня є хист, погоджувався й вчити його, але зажадав від нього дозволу поміщика. Тарасові тоді сповнювалося 14 років, і маляра могли обвинуватити в перетримуванні кріпака. Довелось Тарасові йти до Вільшаної просити дозволу.

6 учень: Саме в цей час набирали молодих хлопців для молодого пана, тому замість дозволу Тарас залишився при дворі. Спочатку його послали на кухню кухарчуком, звідки Тарас тікав у бур'яни й малював. Згодом його взяли у козачки в панські покої. Побачивши, що Тарас гарно малює, пан узяв його до себе як кімнатного живописця.

7 учень: Далі життя Шевченка стало ще важчим. За виступи проти царя, його арештували і заслали на 10 років у солдати. Поетові заборонили навіть писати і малювати, але він потайки писав у так званих "захалявних книжечках". Там, у далекому засланні, насильно відірваний від рідної України, він часто у віршах згадував своє безрадісне дитинство, життя кріпаків. Одним з таких є вірш "Якби ви знали, паничі".

Учень читає вірш "Якби ви знали, паничі"

Учитель: Що вас найбільше вразило у вірші?

8 учень: Вербову гілочку, як символ рідної України, повіз Тарас Шевченко із собою на заслання. Він підібрав вербову палицю і згодом посадив цю гілочку у казахській пустелі ще в 1850 р. Виросло велике дерево, яке люди назвали вербою Тараса. А потім ще 200 вербинок виростив поет із її гілочок.

Вербовий гай у засланні нагадував Т. Шевченку рідну Україну. А щоб поливати гай, він ще й криницю викопав. Я думаю, що рясна верба схожа на поетичну душу нашого Кобзаря.

Учитель: Помер Шевченко не в Україні, але похований він, як і заповів, у Каневі, на високій горі, яка відтоді називається Тарасовою.

Учні декламують:

І помер Тарас...

Неволя підрубала сили,

Зашуміли сумно-сумно

По Славуті хвилі.

Попливли Дніпрові хвилі

Аж у синє море,

Всьому світу гомоніли

Про велике горе.

Затужила Україна,

Плакала немало,

Як ховала свого сина,

 Пісняра ховала.

Учитель: Він був сином мужика, а став велетнем у царстві духа. Він був кріпаком, а став велетнем у царстві людської культури. Він був самоуком, а вказав нові, світлі і вільні шляхи професорам і книжним ученим.

Доля переслідувала його в житті, скільки лиш могла, та вона не зуміла перетворити золото його душі на іржу, а його любов до людей на ненависть і погорду.

Найкращий і найцінніший скарб доля дала йому лише по смерті –невмирущу славу і всерозквітаючу радість, яку з мільйонів людських сердець все заново збуджуватимуть його твори.